Топ-5 цікавих фактів про Нестора Махно: перший український анархіст, який прославився на весь світ

Нестор Махно є видатною постаттю в історії України, яка залишила свій слід не тільки на теренах рідної землі, але й за її межами.

Про це повідомляє «ПЛ».

Анархіст із селянським корінням

Нестор Іванович Махно народився 1888 року в селі Гуляйполе Катеринославської губернії в багатодітній родині незаможного селянина. З ранніх років він опинився в умовах соціальної несправедливості, що сформувало його світогляд. Уже в підлітковому віці Махно долучився до анархістських осередків, а за участь у збройних акціях був заарештований і засуджений до страти, яку згодом замінили довічним ув’язненням у Бутирській тюрмі.

Військова інноваційність і стратегія

Махно увійшов в історію не лише як ідеолог, а і як військовий тактик. Його повстанська армія використовувала унікальну мобільну тактику, зокрема відомі “тачанки” — кулемети, встановлені на возах, що дозволяли швидко пересуватись по степу. Такий підхід дав змогу успішно протистояти регулярним частинам як Білої, так і Червоної армії у численних битвах на території Південної України.

Утопія махновської самоврядної території

У період 1918–1921 років війська Махна контролювали значну частину території Південно-Східної України. У межах так званої «махновської республіки» діяли принципи анархістського самоврядування, скасування приватної власності, колективного управління громадами та відсутності централізованої влади. Такий експеримент залишив глибокий слід у світовій політичній думці, незважаючи на короткий період існування.

Неможливість компромісу з більшовиками

Попри ситуативний союз із Червоною армією під час боротьби проти денікінців, ідеологічні суперечності між махновцями та більшовиками були нездоланними. Після перемоги більшовиків у громадянській війні, Махно став об’єктом переслідувань, його армія була роззброєна, а сам він змушений емігрувати.

Еміграція, забуття і посмертне визнання

Після поразки у 1921 році Махно перебрався до Польщі, а потім — до Франції, де прожив останні роки життя у злиднях, працюючи на заводах. Помер у Парижі в 1934 році від туберкульозу. Його могила на кладовищі Пер-Лашез досі є об’єктом паломництва анархістів із різних країн світу.

Тим часом Сирський зробив важливу заяву щодо мобілізації в Україні.