Подписка на журнал
публичные люди

Візіт у Францію


Доброго здоров’я, друзі! Дід улучив хвилинку, щоб прокоментірувать візит Хуйла у Францію, бо подія ця цікава і з точки сільської аналітіки, і сільської історії.

публичные люди

Зважаючи на ту кількість глупостєй, яку нагородив “історик” Хуйло в рамках свого візиту. Уровень тих глупостєй даже више обичного середньостатистичного показника, нада коментірувать.

Но почнемо ми не з Макрона, Хуйла, Анни Ярославни ілі Петра первого. Начнемо ми з Дерипаски. Которий січас бодро отріцає, шо він криса, котора готова продать Хуйла з потрохами в обмін на прощеніє з боку сердитого дяді Сема. Бо, як відомо, на днях The New York Times сообщила читачам про намагання Дерипаски спокусити американський конгрес к сотруднічеству путьом дачі показаній на рахунок втручання Хуйла у вибори. Но взамін просить собі імунітета від преслєдованій і всьо такоє прочеє. Конгресмени вроді отказали неумйохе-іскусітєлю Дерипасці, бо в них і так свідчень предостаточно, а самому Дерипасці посовітували сидіть собі под санкціями, ждать своєї очереді та сопіть у дві дирочки.

Зараз ми чуємо нєістовий вереск перепуганого Дерипаски, шо всьо ето ложь і грязниє інсінуації, він любить Хуйла, как мать родную і нікагда її не продасть. З чого робимо несложний вивод, шо перепугався Дерипаска не на шутку, бо всьо шо пише The New York Times — правда. Російський олігархат утомльон санкціями та шукає любі лазєйки, шоб обеспечить сохранность капіталов у період, коли Хуйла торжественно винесуть з Кремля вперед ногами. Другими словами, відімость лояльності олігархату до Хуйла всього лише міф і блєф, серед них велике невдоволення, казан булькає і того й гляди рвоне. Бо Хуйло ж їм обіщав, шо всі ці санкції просто така формальна відімость, Запад покочевряжиться і годіка через два їх скасує та все буде, як преждє, раззсуждав Блядімір Блядімірович влітку 2014 года, переводя свій дурашлівий взгляд з Вексльберга на Усманова та заговорщицьки підморгуючи обома глазами Потаніну, Алєкперову і Фрідману. Тимченко з Сєчіним поддакували Хуйлу і запевняли, шо за Росію-матушку та Хуйла-батюшку вони готові все стерпіть, жить в общежітіях та ходить у рубіщах на церковні паперті прося в граждан на пропітаніє.

Но, як пишуть у безвкусних романах, “шлі годи..”. Нічого не мінялося, потроху пішов уже четвертий рік, а обісцянки Хуйла все ніяк не виполнялися, в кріслах западних президентів сменілісь ліца, но позиція Запада залишилася незмінною і сердитою. І проніцатєльні російські олігархи начали догадуваться, шо ето кранти. А на примері Дерипаски бачимо, шо начались придушені роптанія, бо олігархам якто жизнь у рубіщах на паперті нравиться не дуже. І вони зараз думають як їм житиметься послє Хуйла. А ведь послє Хуйла же тоже їм жізнь-маліну ніхто не обіщає, даже наоборот. Скоріше за все за них так візьмуться, шо сумою на паперті діло не огранічіться. Перед многими явственно маячить тюрма.

Хуйлу в цих условіях конче необхідно показать олігархату, шо ситуація под контролєм, шо він рукопожатний, Запад його приймає і з ним разговарює. І с етой целью Хуйло демонстративно пішов собирать чумайдани у Париж.

Но накануні візиту новоізбранний президєнт Макрон позволив собі в адрес Хуйла такі замечанія, шо єслі би Хуйло був гордий, то він би швирнув той чумайдан в угол і переступаючи через розкидані носки й труси підійшов би до телекамер і сказав би, шо пока Макрон перед ним не пробачиться, ноги його в Парижі не буде. І завершив би гнєвну тираду урочистим “Тьфу на тєбя, Еммануель”. Но Хуйло оказався парнєм не гордим, образи проглотив і смиренно полетів у Париж уніжаться. Бо в спину йому подозрітєльно примружившись дивиться олігархат, которий того і гляди начне продавать Хуйла оптом і в розніцу.

У Парижі, як несложно було зпрогнозувати, Хуйло був підданий новим ушатам обідних заяв, Макрон куражився вовсю, бо на нього дивляться французи. І в нього на носу парламентські вибори, треба показать французам, шо глава государства в них не мямля. К тому же, сюди примішалися й особисті образи Макрона, які він пережив по милості Хуйла в суворі дні передвиборної кампанії. Звідси і його заява, шо Раша Тудей та Спутнік журналістами не являються – ето пропагандони. Таку заяву Хуйло тоже проглотив, хотя було больно.

В общем і целом, візит Хуйла у Францію получився обідний, царственноє велічіє Хуйла уніжене й потоптане. І смиреніє страстотєрпца Хуйла об’ясняється, возможно, тим, шо діваться йому нікуди – позаді Москва. Битва за яку ще цього року може розгорнутися нешуточна. Не виключено, шо з ОМОНом, росгвардією і танками.

Дідв впевнений, шо Запад цю слабину почуствував і зробив із неї правильні висновки. Лідери Великої сімки на своєму самміті явно дуже детально проінструктували молодого Макрона як дєйствувать із Хуйлом і нада сказать, шо Макрон оказався на редкость способним учнем, Меркель має бути ним довольна.

Отже попереду Хуйлу нічого харошого не світить, він винуждєн іскать утєшеніє в блєстящем прошлом. І, як водиться, нагородив масу всякої псевдоісторичної чепухи. Почувши про рассуждєнія Хуйла нащот Анни Київської, аж Ярослав Мудрий з того світу не видержав і сердито сплюнув – в Москві і по Подмосков’ю пронісся аномальний ураган з жертвами і разрушеніями.

В діда немає ніякого бажання полемізувати з якимось Хуйлом на історичні теми, отсилаю його до дідової Історії, том ІІ, сторінки 4-22. Де дідусь оповідає і про Анну Ярославну, і даже згадує про царя Петра в контексті його візиту у Францію в 1717 році:

“…Читачам старших поколінь, безперечно, відома легенда, як російський цар Петро І, перебуваючи в 1717 році у Франції, буцімто здивував французьку знать, зумівши прочитати кириличну частину того Євангелія. Чи було таке, а чи ні – не має значення. В принципі, у ХVIII столітті вміння читати вже не було чимось неймовірним навіть для московських царів. Тож і Петро І цілком міг упізнати знайомі літери й скласти їх до купи. Прикметним є інше – з яким зворушливим розчуленням подається цей епізод у писаннях російських істориків. Які в такий спосіб намагалися сором’язливо обійти той факт, що царя Петра всюди в Європі сприймали звичайним азіатським дикуном. Ким він, власне, і був…”

І за останні 300 років, як ми бачимо на примері Хуйла, в цьому сенсі нічого не змінилося.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, всіляко допомагаємо Армії та пам’ятаємо, шо ми європейці XXI століття.

Тому слєдім, шоб віздє був порядок. А не то, шо січас

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram

  • Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *