Подписка на журнал
1

Вячеслав Горанин: Націоналісти — це антитіла для суспільства


Текст: Виктория Резниченко  Фото: из архива Вячеслава Горанина 

Хлопці у балаклавах і військових чоботах, смолоскипні марші з агресивними гаслами – український правий рух здебільшого асоціюється з деструктивною силою. В’ячеслав Горанін, він же Горан, лідер націоналістичної організації «Білий молот», упевнений, що насправді сучасні націоналісти виконують дуже позитивну роль у розвитку країни: вони були рушійною силою Революції Гідності, першими встали до лав добровольців проти окупантів і ведуть активну боротьбу з несправедливістю в тилу. Які процеси проходять усередині правого руху та які підводні каміння підстерігають молодих романтиків, громадський діяч знає із власного досвіду.

1

– Російська пропаганда змальовує українських націоналістів як справжніх фашистів, які моляться Гітлеру та їдять російськомовних немовлят. Яку насправді ідеологію сповідують сучасні так звані українські праві?
– Російська пропаганда користується політичною недосвідченістю і необізнаністю своєї аудиторії. Рух фашизму ніколи не робив акцент на ідеях націоналістичних, тому безграмотно називати націоналістів фашистами.
З іншого боку, справжні націоналістичні рухи в Україні можна перелічити по пальцях. Здебільшого вони не мають достатньо грамотного ідеологічного підґрунтя. І позиціюють себе навколо шаблонних тем, певного пантеону героїв, певного набору термінологічних шаблонів: «націоналізм», «кров», «земля», «дух». Проте насправді, якщо спитати цих націоналістів, яку ідеологію вони сповідують, вони розтлумачити цього не зможуть. Як у радянському анекдоті: «Нюхом чую, что литр, а доказать не могу».
Скоріше, якраз той режим, що сьогодні є в Росії, більше схожий на фашистський. Вона об’єднує різні нації, котрі зараз перебувають у складі імперського утворення. Ідея «русского міра» чомусь поєднала кадирівців, таджиків, удмуртів, чувашів і невелику кількість обдурених русскіх.

– Однак рухів, що ідентифікують себе як націоналістичні, сьогодні в Україні чимало. З якої причини вони існують і чим займаються?
– Наразі йде війна, і в нас є ареал нашого проживання, наш етнос – це є нашим ресурсом, який ми маємо захищати. Якщо у нас це відняти або переінакшити й зіпсувати, ми не будемо існувати як такі. Тому актуально згадати саме про ідеї націоналізму.
До Майдану наша організація займалася антикорупційною, антинаркотичною діяльністю. І, оскільки гральний бізнес заборонений і тісно пов’язаний з наркомафією, ми вели боротьбу і з незаконними ігровими закладами. На нашому рахунку – кілька закритих об’єктів цього бізнесу, які належали сім’ї генпрокурора Пшонки. З часом ми усвідомили, що країна без радикальних змін, на жаль, ніколи не прийде до ключового результату. З цим усвідомленням ми зустріли Майдан.
Як і багато правих рухів на той час, ми зіткнулись з неорганізованістю суспільства, з неготовністю до спротиву. Розумієте, не може бути суспільство суто правим чи суто лівим. Суспільство – це біологічний організм, що складається з різних органів. Якби всі були «серцями» або «головами», це була б «тушонка», а не людина. І кожен тут має свою роль.
Я починав з «Айдару» і мобілізував туди близько півтори сотні бійців, потім перейшов у батальйон «ОУН». Здебільшого серед добровольців я зустрічав хлопців і дівчат, які позиціювали себе правими. Тому я думаю, що саме націоналісти, ті, хто ідентифікує себе як частину цієї землі, частину спільного організму, – саме вони готові чи померти, чи перемогти у цій війні.
Праві виконують дуже корисну роль у суспільстві. Це як антитіла у крові – вони оберігають тіло від кардинальних змін, що можуть призвести до загибелі. І коли під час Майдану ми зіткнулися з розгубленістю, нерозумінням суспільства, праві взяли на себе відповідальність. І, не маючи стратегічного розуміння, тактично ми бачили, що саме від нашої твердості й послідовності залежить, чи буде ситуація в країні змінена на краще.
Ми пішли ва-банк, не знаючи, чим це все закінчиться, але терпіти далі не було сили. І це не подобалось багато кому. Тодішня опозиція намагалася перехопити національний порив натовпу, вони відчували, що можуть зірвати великий куш. І народ, здобувши те, що він хотів, дав перехопити ініціативу популістам.

– Влада продовжує загравати з правим рухом: Покрова стала державним святом, вулиці називають на честь Бандери, проходять велелюдні мітинги правих організацій. З іншого боку, офіційно лобіюються ліберальні цінності, пропагується толерантність, проводяться ЛГБТ-марші тощо. Чи не здається вам, що це нагнітає ідеологічний конфлікт у суспільстві?
– Теперішній владі байдуже, що буде з нашою країною через десять років. Багато в кого і діти за кордоном навчаються, і капітал виведений в офшори. Нині вони мають надію, що за допомогою цих маніпуляцій всидять на двох стільцях. Але це дуже важко, і в них нема мети сидіти там довго. Вони заграють з найпопулярнішими ідеями, лавіруючи між народом, якого надихають и спонукають до дії ідеї національного відродження, і європейською спільнотою, яка вимагає для себе певних бонусів. Це робиться лише для того, щоб в реальному часі отримати політичні й фінансові преференції.
Останні справжні ідеологічні партії, які діяли на території України, це Народний Рух і Комуністична партія. Після них весь партійний об’єм, який був утворений, це просто різновекторна реалізація потенціалу наднаціональних корпорацій. Жодної ідеології. Одні й ті ж обличчя, одні й ті ж методи. Популістські, іміджмейкінгові схеми, які використовувались на Заході сім-десять років тому. Отже, загравання відбувається не просто так, а для того, щоб здобути ресурс і відправитися на почесну пенсію кудись в американський Ростов.
З окремими рухами загравання здійснюється для того, щоб трохи приспати їхню пильність, відволікти – це в кращому разі. В гіршому – праві рухи перекупаються. Розумієте, одну людину дуже легко вбити, посадити, купити. А зазвичай громадські рухи очолюються двома-трьома людьми.

– Щоб досягти своєї мети, вам також потрібні ресурси: людські, матеріальні, інформаційні. Без підтримки невеликі організації приречені на маргінес. Як одночасно не продаватися, але й не перетворюватись на субкультуру?
– Зазвичай деякі рухи задовольняються рівнем маргінального існування. Адже ти можеш виправдати нереалізованість власних ідей тим, що тебе блокують, відбувається пресинг з боку влади, незаконні затримання, арешти або взагалі вбивства. І багато рухів виправдовують своє скніння. Зрушувати з місця не хочуть або через амбіції окремих лідерів, або через неспроможність і організаційну недосвідченість, або через надто радикальні ідеї. Організації самі себе прирікають на біг по колу.

– З цього кола взагалі є вихід?
– Це, по-перше, консолідація, по-друге, поміркованість у програмних діях. Якщо рух має в планах проіснувати не п’ять років, а є посягання на стратегію, на розбудову держави, то інтелект має бути спрямований не суто на пропаганду патріотичних ідей, а й на розробку економічних і соціально-політичних програм. У майбутньому, якщо кардинально не буде змінена політична система, ці рухи зіштовхнуться з тим, що нема кого ставити на місця. Бо без програми соціум розвиватися не може.
На цій хвилі окремі рухи фінансуються кланами політичних еліт. А потім уже неважливо, що було в дійсності, а важливо, як преса висвітлила. Якщо засоби інформації підконтрольні, а зазвичай так і є, інформація доходить викривленою. Таким чином вони здобувають новий електорат. Вони ж ідуть не для того, щоб здобути велику Україну.

2

– Але ж врешті обирає виборець. Пересічний громадянин зараз вже навряд чи проголосує за хлопців у камуфляжі або в чорних «бомберах». Хіба ця естетика не відлякує людей?
– Насправді все це робиться для того, щоб, по-перше, створити картинку для міжнародної спільноти. За допомогою цього можна отримати дотації, «роздєрєбанити» їх вкотре. По-друге, є частина електорату, який недостатньо свідомий і який є прихильником тієї чи іншої партії з правим ухилом. От його можна на себе перехопити, щоб не мати неконтрольованих виборців. У кращому разі електорат просто зливається, люди голосують за кандидатів, які є непрохідними й технічними.

– Звідки беруть фінансування праві організації, і ваша зокрема?
– Багато організацій фінансуються з кишень керівників і членів цих організацій, за рахунок того, що люди працюють і просувають власні ідеї. На відміну від проплачених «партєєк», які платять по 300 гривень на мітингах, щоб ти потримав прапор власної партії, а потім побіг до іншої «двіжухи». Справжні рухи, бійці яких усвідомлюють значущість власних дій і перспективи успіху, розуміють, у що вони вкладають свої гроші. Бо це інвестиція у власне майбутнє.
Але можна навести приклад Майдану. Здебільшого там були люди, які не отримували гроші за свої переконання. Мало того, їх фінансувало суспільство, на майдані стояли скриньки, люди віддавали свій борг хто як міг.

– До речі, волонтерський рух врятував і нашу армію на початку війни.
– У гарячому травні 2014-го я поїхав допомагати формувати батальйон «Айдар». Ми не мали зброї, не мали амуніції. Нам видали саперні лопатки, щоб відбиватись від сепаратистів. Під час тактичного пересування хлопець поруч не міг йти нарівні зі мною, бо був у «шльопках» та шортах. В очікуванні зброї ми нарешті отримали ті лопатки, принаймні їх на всіх вистачило. Болгарок не вистачило – видали одну на весь батальйон, щоб заточити лопатки.
Саме завдяки волонтерському руху у нас з’явилася амуніція, була їжа та одяг. Я сам, як взводний, їздив на гражданку, щоб привезти ларингофони, бронежилети, все, що тут збирали волонтери. Ходив такий жарт: «Чому в добробатів ще нема ядерної зброї?» – «Тому що вони не замовили її волонтерам». Тільки завдяки волонтерам ми і витягнули, не знаю, як їм дякувати.

– У вас є сім’я, дружина і маленька донька. Як вони все це витримують?
– Я дуже люблю свою сім’ю. Ще нещодавно в мене була матір, але літня жінка не пережила цього пресингу. Після чергового випадку, коли правоохоронці ламали двері в нашу квартиру, в неї не витримало серце і вона померла в мене на руках. А дружина знала, на що підписується. Я з самого початку сказав, що для мене на першому місці – мій народ і моя земля, на другому – сім’я, потім іду я сам. Але велика вдячність і повага їй за ту любов, що вона мені дає. Я впевнений, що це приклад справжньої української жінки, яка все витримає заради свого воїна. Сьогодні на жіноцтво покладена велика місія вберегти своїх коханих, а на нас – вберегти свою землю і своїх жінок.

 

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *