Подписка на журнал
  • tema2

    Свято на нашій вулиці


    Текст: Мыкола Воськало. Иллюстрации: Кристина Ерёмина 

    tema2

    Від Романа по Йордан – український Рамадан. І навіть більше, бо в мусульман священний місяць продовжується, як не дивно, місяць, а наш Рамадан – затягується на 50 днів.

    Купіть в метро православний церковний калєндарь і самі переконайтесь. Зрештою, в греко-католицькому практично те саме.

    Під час свого Рамадана мусульмани дотримуються лютого посту. Вдень вони не їдять, не п’ють (взагалі нічого), не палять сігарєт, кальянів чи ше чогось іншого, не матюкаються і помагають бідним.

    Український Рамадан – повна протилежність. Хоча перша половина його припадає на церковний піст, такі мєлочі не можуть завадити українцеві відмітити день чергового святого чи великомученика. Про інші, не такі приємні, як святкування церковних празників, аспекти християнства, як то: молитва, піст, відвідування церкви, пересічний мешканець нашої благословенної землі згадує хіба шо на Паску, на Різдво і тоді як трохи припече в сраку.

    Зрештою, українці, а точніше, українки досягли визначної майстерності у виготовленні пісних закусок і страв, так що відгуляти іменини головного економіста заводу Варвари Пилипівни зможуть навіть найбільш завзяті у своїй вірі християни. Це, канєшно, якшо не вважати горілку та інший алкоголь скоромним.

    Ну а шо, хіба горілка жирна? «На горівці пацьорки* не плавают», – чув я колись від одного галицького вуйка.

    Десь об 11.00, зібравшись всім колективом «на обід», українські трударі виголошують тости за здоров’я іменинників, забава затягується до третьої, а там уже і додому пора собиратись. День змінюється днем, свято – святом, а схема залишається тою ж. По собі знаю, грудень – дуже важкий місяць для людського організму.

    Отак, важко, але весело українці дотягують до Нового року.

    Підозрюю, що більшість громадян нашої країни не сильно страждає через розвал Радянського Союзу, але ностальгія за тими часами покидає українців тяжко і повільно. І це дуже помітно в новорічному меню.

    Звичайно, зараз накрити святковий стіл набагато простіше – масло, шпроти і мандарини з лимонами вже «діставати» не треба, та і «Совєтскоє шампанскоє», декомунізоване в якесь незрозуміле «Совєтовскоє», імєєтся в магазинах в большом ізобілії. На фабричний майонез порядні домашні господарки взагалі фиркають, у кожної по п’ять рецептів домашнього. Всі давно забули, як стояли в черзі за банкою «Провансалю».

    В «шубі» з’явилась сєльодка, в «олів’є» на зміну непонятній субстанції, яку радянська влада і радянські громадяни хитро домовились називати вареною ковбасою, прийшли куряча грудка, гов’яжий язик або навіть, страшно сказати, лосось. А особливо оригінальні і матеріально више срєднєго обєспечені українці ше досипають туди каперсів, які за легендою були в оригінальному рецепті цього гіперпопулярного салату. Там, правда, ше були рябчики, паюсна ікра і раки, але це б вже получився зовсім інший салат, а каперси вроді і нічого особливо не міняють, але добавляють шику.

    В СРСР про каперси можна було хіба що прочитати в «Кнігє о вкусной і здоровой пісчє», тому для мене вони залишились загадкою на довгі роки. Я й досі плутаю їх з артішоками, а артішоки з анчоусами.

    Є у нас, канєшно, люди, яким не хватає не то шо на каперси, а і на варену ковбасу, но ми не будем про них писать – а вдруг якись депутат чи міністр почитає цю колонку? Зачєм портіть людям празднік?

    Цинічно оставимо пенсіонерів дивитись «Іронію судьби» по телевізору, поки їм не відключили світло за неуплату, а самі вернемось до трудящого люду. Завдяки неусипному піклуванню нашої влади він мав можливість ше деньок відпочити після напруженого святкування, але 3 січня всі дружно плетуться на роботу, прихопивши з собою залишки зі святкового столу. Залишків багато, бо общєізвєсно, що середньостатистична українська господиня наготовлює в 3,5 рази більше, ніж може з’їсти середньостатистична українська сім’я.

    Тому на роботі свято починається по новій. Жінки міряються рецептами салатів і гарячих закусок, а чоловіки, ніби підлітки пубертатного віку, хваляться, хто скільки випив і шо при цьому відчубучив. Це все супроводжується дегустацією алкогольних напоїв різної крєпості в супроводі страв авторства майстрів домашньої кухні.

    Єдині потенційно робочі дні в цей час – це 4 і 5 січня. Все подоїдали і подопивали. Сил гуляти не лишилось. Голова тріщить, печінка тисне під ребро, нирки ниють, остальні органи підтягують. Доводиться ниряти в роботу, це трохи отвлєкає.

    А вже 6-го, перед Святвечором, ентузіазм до праці згасає. Спостережливий начальник, помітивши це, оголошує робочий день до чотирьох, сам їде з роботи опівдні, щоб колектив міг з легким серцем і спокійною душею розійтись о 14.00.

    Вдома знову ж таки всіх чекає легенька пісна вечеря із дванадцяти блюд з плавним переходом у святковий сніданок. Похід до церкви не є обов’язковим. Якщо ж ви все-таки виберетесь послухати Службу Божу, то матимете змогу відчути всю прєлєсть ароматів – як пісних, так і скоромних.

    На жаль (для роботодавців), цього року Різдво припадає на неділю, тому українські трударі мають змогу продовжити цілком законне святкування народження маленького Ісусика ще й 9 січня. Можна собі спокійно колядувати і не турбуватись про роботу. Все одно гуляє вся країна.

    Потім можна трошки попрацювати. До Старого Нового року. Є в нас таке цікаве свято, яким ми завдячуємо уряду Української Народної Республіки. В період нетривалого існування уряд УНР встиг перевести нас на григоріанський календар. Церква такі радикальні реформи не прийняла, тому Різдво у нас досі не як у людей**.

    Ну і завершує цей святковий марафон свято Хрещення Господнього, яке ще називають Водохреща, або Йордан. В цей день положено купатись у водойомах, несмотря на температуру навколишнього середовища. Потім винирнувше з ополонки тіло для сугрєву должно накатіть сотню-другу мілілітрів. Купаються, звісно, не всі, але випити в таке свято – це святе діло (пардон за тавтологію).

    Депутати пояснили, що близько 30% українських християн щитають, що син Божий народився іменно цього дня, і їх мнєніє треба тоже поважати. До того ж 25 грудня Різдво святкує весь цивілізований світ, до якого ми з таким трудом збираємось потрапити.

    Відтак законопроектом пропонується внести до Кодексу законів про працю щодо святкових і неробочих днів наступний пункт: «25 грудня і 7 січня – Різдво Христове» (кінець цитати).

    Просто вдумайтесь, український парламент своїм рішенням може призначити день народження Ісуса Йосиповича Христа в два різні дні (в мене чуть мозг не взірвався, поки я це писав).

    І ще одна цитата:

    «Для багатьох українців така дата також є прийнятною з огляду на оптимізацію святкування релігійного свята Різдва Христового, що супроводжується постом, та світського Нового року».

    Аякже, це дуже оптимізує святкування – я ні на хвилину не сумніваюсь, шо всі українці незалежно від конфесійної належності з однаковим задоволенням святкуватимуть обидва Різдва.

    Зрештою, давайте не зупинятись на досягнутому. В нашій країні багато віруючих інших релігій. Чому б нам не призначити державними вихідними Хануку, Йом-Кіпур чи Курбан-Байрам? Думаю, ніхто не буде проти. Свят мало не буває.

    Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *