Подписка на журнал
Изображение miniatyra

Реформи без голови


Текст: Мыкола Воськало Иллюстрация: Валерия Никифорова

Це солодке слово «реформи». Про них постійно говорять наші можновладці, їх вимагають західні партнери, їх чекають пересічні громадяни, чи, як їх колись називав ще один наш великий реформатор, маленькі українці. Кажуть, що ці реформи ніби насправді існують в реальності, але результати від них бачать чомусь не всі. Зрєніє слабоє.

Изображение smal
Єдине, що помітно змінилось, – військо. Далеко не все ідеально, але порівняно з тим, що було ще чотири роки тому, – небо і земля. І слава богам, а то, канєшно, було б зовсім печально у нас все. Або й не було взагалі.
Багато говорили про реформу міліції. Перейменували в поліцію – мощний хід. Набрали в патрульні симпатичних хлопців і дівчат, вдягнули їх в красиву форму, дали нові автомобільчики. Гібридні. І реформа така ж вийшла – гібридна. Патрульних по-голлівудському називають копами, а решта в поліції так і залишились мусорами.
З медичною поки що не дуже все понятно. «Професіонали» і «свєтіла» мочать закинуту до нас врєдітєльніцу – ісполняющу обов’язки міністра, а обичні громадяни не дуже розуміють, за що.
А ще є пенсійна реформа, реформа освіти, судова… Маститі експерти вам можуть розказати все, що вам треба знати, причому дадуть аргументи на всі смаки – і «за», і «проти», і «воздєржался».
Але крім великих, базових реформ, депутати іноді займаються реформами болєє мєлкого масштаба. От недавно парламент дозволив не підтверджувати повторно групу інвалідності у випадку ампутації кінцівки.
Який атракціон невиданої щедрості! Це ж якомусь слузі народу нарешті щось так крепко замкнуло в міжвушному ганглії, шо аж захотілось ліквідувати один з тисяч ідіотських приписів, які дістались нам в спадщину від совєцкого союзу.
Я розумію, що у парламенту було купа набагато важливіших справ, що їх треба терміново порішати, але ж якийсь здоровий глузд повинен бути у лучших із лучших представників народу у законодавчій владі. Ніколи не повірю, що ніхто з більш ніж чотирьох сотень наших інвалідів умствєнного труда не стикався в житті з людьми, які з тих чи інших причин втратили кінцівку і тепер змушені ходити кабінетами лікарень, щоб підтвердити, чи вона раптом в них не відросла. Ми ж не рептилоїди, в кінці кінців.
На жаль, навіть сьогоднішнє тимчасове просвєтлєніє не вирішило всіх питань. Буквально недавно почув історію про чоловіка, який вже роками сидить на діалізі, але попри це чомусь повинен доводити, що його нирки досі не стали здоровими.
З жахом представив, що мав би йти в лікарню ковтати шланг, щоб довести, що в мене не виросла назад вирізана половина шлунку. На щастя, після резекції шлунку групу не дають.
У Карела Чапека є оповідання «Втрачена нога». В ньому призовник помилково був прийнятий за одноногого, через що його не взяли до війська. Всю війну він спокійно пересидів дома, а після закінчення війни і ще довго потому отримував пенсію з інвалідності.
Але внєзапно нога, якої за документами не існувало, почала всихати. Справа дійшла майже до ампутації, коли він вирішив все-таки зізнатись соотвєтствующім органам, що весь цей час нагло кидав государство на бабло. Після цього йому довелось немало побігати різними установами, щоб доказати, що нога в нього все-таки є в налічії, але в процесі кінцівка поступово прийшла в норму і все закінчилось щасливо. Як  підсумовував оповідач цієї історії, не факт, що справа тут в силі документу (як казав професор Прєображенскій, «фактічєской бумажкі»), а просто в процесі біганини нога зміцніла і на ній знов наросли м’язи…
Іноді видається, що багатьом (і не тільки політикам) непогано було б прореформувати себе і почати користуватись мозком. Це, канєшно, не м’яз, але вдруг?

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *