Подписка на журнал
  • tema

    Нові обличчя


    Текст: Николай Воськало Иллюстрация: Кристина Ерёмина 

    tema

    Протягом всієї жизні ми встрічаємо нових людей. Начинаючи іще з яслєй. Там ми, канєшно, ше слабо осознаєм лічності наших нових знайомих, як впрочєм, і свою тоже. В ту пору саме головне, шоб холодний горшок не морозив дитячу дупку, а хто там рядом на такому ж горшку – не дуже важно.

    А от уже з молодшої групи садіка – всьо. Одинакові з виду пупсіки внєзапно сформувались у хлопчиків та дівчаток. Ти вже даже починаєш їх розрізнять: о, це Олег – він нормальний пацанчик, в нього є револьвер з пістонами і солдатіки дефіцитні, не ті калічні красноармєйці з універмага.

    А от дєвочка Галя, з якою тебе постоянно ставлять в пару, коли група йде гулять, – всі кричать «тілі-тілі-тєсто», а тобі якось не обідно, а, наоборот, приємно.

    А жирний Ігорьок – казьол, бо розвалив крєпость в пісочниці. І Оля – коза, бо ти хотів на утрєніку іграть на ксилофоні, а його віддали їй, а тобі пхнули якусь дудєлку.

    А потом ти ідеш в школу, а там в тебе зразу 40 нових людей – однокласників. І ти думаєш: фігасє, з ними ж треба буде жить десять років, каждий день практично. Тому якось стараєшся притертись. Я був маленьким і худеньким, але в силу своєї вродженої суперспособності до адаптації в колєктіві швиденько подружився з найгіршими двоєчніками. Їм було цікаво слухати мої перекази прочитаних книжок про всячєских піратів і індєйців, а вони вчили мене грати в марки, чу і стоп-коп, а на виіграні гроші купувати на базарі біля школи категорично заборонені батьками пиріжки з лівером, біляші і жувачки, з яких надували бульки діаметром сантиметрів 60.

    А потом в місті будують нову школу, ближче до дому, і тебе переводять туди. А там знов нові обличчя. А потім ти вступаєш в інститут – і знову те саме…

    Мушу сказати, шо, крім адаптивності, в мене є ше одна суперсила: встроєний опрєдєлітєль говнистості людини. За все життя він мене ще ні разу не підвів.

    Якщо хтось мені з першого погляду несімпатічєн – всьо, хоть стій на голові, хоть танцюй гопака, нічого йому вже не допоможе. І vice versa – якщо людина подобається відразу, ставлення до неї залишається хорошим.

    В принципі, мабуть, тому в мене за всю жизнь не було особливих ворогів (принаймні явних) – поганих людей я навчився відсівати.

    Але, на жаль, не получається викинуть з жизні хамовиту продавщицю в магазині, таксіста – любителя блатного шансону і савєцкой естради, злобну консьєржку з комплєксом вахтьора або жеківську тьотку з начосом на голові і блузкою в жуткіє розочки, яка постоянно зайнята особо важними посторонніми ділами, коли ти іменно щас стоїш в черзі до неї за якоюсь справкою.

    Тим більше важко виключити із своєї реальності наших держчиновників і політиків. Да, ти можеш виключити телевізор, але вони прєслєдуватимуть тебе на новостних сайтах, в соцсєтях і на білбордах перед виборами.

    Багато з них, канєшно, далеко не нові. Деякі крутяться у владі або десь рядом ще від здобуття Україною незалежності. З ними, в принципі, все ясно. Не треба бути крутим психологом, щоб зрозуміти все про цих людей. Підлість, хитрожопість і жадність написана на їхніх фейсах великими буквами.

    А от нові люди в українській політиці – це дуже інтересна тема. З деякими із них ми тоже знайомі – коли вони не були депутатами, то співали пісень або писали статті в газєти і журнали, світили лицем в тєлєвізорі або занімались общєствєнной дєятєльностю.

    Деяких не знав ніхто. Малоізвєсна раньше партія на букву «С» на хвилі сподівань народу іменно на нові обличчя в політиці набрала стіки голосів, шо даже пройшла у Верховну Раду.

    А на наступних виборах та сама історія проізошла з іншою партією на ту ж саму букву. Там було купа нових в політиці людей, які чомусь виявились страшними ретроградами, чим знову ж таки змусили своїх фанатів пошкодувати, шо вони в день виборів не поїхали кудись до чорта на роги.

    Чомусь всі ці свіжі неіспорчені політикою лічності, погрузівшись в бєздну грєха, якою є наш парламент, моментально псуються і старєют душой. Кудись дівається ранєє дєкларіруєме бажання помінять всьо на краще. Нє, ну декларації лишились, але дєйствій за ними якось не спостерігається.

    А нові назначєнія в міністерства і вєдомства? Там не треба ніякої внутрєнньої чуйки – людей з такими фізіономіями не то шо до влади, а навіть сторожем на прохідній закинутого заводу страшно ставить. Поріже на металолом як пить дать. Всьо-таки жаль, шо теорія Ломброзо не всіма признана.

    Хотів було написать про якісь ісключєнія із цього, але відразу ніхто на думку не спадає, тому, пожалуй, нікого не називатиму. Самі згадуйте.

    Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *