Подписка на журнал
1

Надія Савченко: Треба закінчувати цю війну


Текст: Наташа Влащенко. Фото: из открытых интернет-­источников. 

1

Бывшая узница и «кавалерист-девица», а теперь политик Надежда Савченко сама по себе перманентный ньюсмейкер, чтобы ни происходило в стране.
Ее прямота, напор и неумение сдерживаться – нетипичные качества для украинского политика, но именно это и нравится ее многочисленной армии поклонников.

– Надежда, на ваш взгляд, с чем было связано обострение в Авдеевке, о чем оно говорит?

– Можу сказати тільки наступне. Що продемонструвало загострення конфлікту в Авдіївці? По-перше, наші люди будуть і надалі воювати за нашу землю. По-друге, весь волонтерський корпус знекровлений і знесилений. Люди втомилися від війни, але ми знову побачили піднесення, люди знов готові допомагати, волонтери знов везуть все на фронт.

Нам розповідають, що за три роки у нас створено сильну армію, всього вистачає. Ми знову побачили, що це неправда. Не вистачає. За три роки треба було зробити п’ятиешелоновану лінію оборони із дзот-укріпленнями, а не просто землянками і окопами. Треба було забезпечити на третій лінії розвернутий корпус шпиталів з гуманітарним забезпеченням. Якщо раптом відмикається вода чи світло, в резерві все повинно бути готово. Так само повинна була бути готова оборона від хіматаки. Коксовий завод несе велику небезпеку. Якщо щось трапиться, це буде не тільки на окупованій території України.

Тобто ми показали, що у нас готові воювати тільки люди. За три роки втомила ця війна, бездіяльність політиків, слабка дипломатія. З боку політиків немає визначеності: чи ми йдемо до перемоги ціною війни, чи сідаємо за стіл переговорів і закінчуємо війну миром.

– В Донецке боевики в жилых кварталах размещают «Грады» и оттуда стреляют. По всем военным нормам это преступление, история для Гааги. На ваш взгляд, что происходит с той стороны?

– Жах того, що відбувається, у тому, що це перестали називати війною, а називають то АТО, то локальним конфліктом.

Для когось це локальний конфлікт, а для когось, у кого будинок поруч з дитячим садочком, це жахлива і кривава війна.

Локальний конфлікт применшує цінність людського життя і загрозу. Війни почали вести, не дотримуючись правил війни. На жаль, ніхто не дотримується Женевської конвенції.

Єдине, що можу сказати: те, що зараз відбувається як з одного, так і з іншого боку, не було заплановано. Російська техніка підтягується, але, скоріше, не для того, щоб напасти, а навпаки, вони бояться, що ми нападемо на них.

– Ваша оценка блокады «Л/ДНР». Для чего это нужно?

–  Я бачу в цьому поки що одну біду – влада не здатна впоратися зі своїми обов’язками. І депутати, які беруть участь у блокаді, так само не здатні впоратися з депутатськими обов’язками. Цього не можна було робити, цього не можна було допускати. За три роки після Майдану, і саме під час війни, влада повинна була вести таку політику, щоб люди в неї вірили, а не зневірялися, як зараз. Влада сама повинна була все зробити, щоб подолати корупцію, а не робити корупцію на війні. Оскільки цього зроблено не було, люди, звичайно ж, починають повертатися до елементу вулиці, робити те, що вони вважають правильним.

– А нужно было вводить военное положение на оккупированных территориях?

– Мені здається, що треба закінчувати цю війну, тому що вона ні до чого не веде.

Але спочатку цього було не зроблено, щоб можна було змінити Конституцію так, щоб була президентсько-парламентська республіка, щоб у президента було більше влади в руках. У продовження можуть ввести воєнний стан, щоб президент у нас був до кінця особливого періоду. І ця війна може бути вічною.

Нинішній владі вигідна мажоритарка, тому що так простіше купити голоси. Хтось із політичних сил вважає, що вони популярні і тому могли б обійтися без мажоритарки. Але в нас за 25 років ніколи не було ані коаліції, ані опозиції. У нас є договорняки і просто влада. Вона одна ціла. Тому який би закон вони не ухвалили, вони все одно йтимуть фронтом влади (не народним фронтом, як частина з них себе називає) проти народу. І от народу треба висунути свій фронт проти влади. Для цього треба бути готовим.

– Хотели бы вы быть президентом Украины? Когда-то вы сказали: «Народ захочет – пойду».

– «Хочу» трохи в іншому виражається. Не хочу – можу, буду, якщо треба. Але щоб це було великим бажанням… Це важко, це дуже велика відповідальність. Якщо я буду вважати, що це потрібно, я буду це робити.

– Жалеете ли вы, что приняли награду «Герой Украины» из рук Петра Порошенко, которого вы считаете сегодня самым своим большим оппонентом, насколько я понимаю?

– Я не розцінюю його своїм опонентом, я його розцінюю ворогом українського народу, але це інше. Чи жалію, що прийняла з його рук нагороду?

Я вважаю, що він був просто передатчиком тієї нагороди, яку мені дав народ.

– Кем вы себя видите в будущем?

– Щасливим українцем.

– Есть ли какие-то претензии у украинских спецслужб к вам?

– Вони мені їх не висловлювали.

– Поступают ли вам какие-то угрозы?

– Ні.

– Самое ваше большое достижение, с вашей точки зрения?

– Все ще попереду.

– Самая большая ваша ошибка?

– Немає.

– Вы когда-то говорили, что следующий президент Украины будет диктатором. Считаете ли так по-прежнему?

– Може бути.

– Пошли бы в разведку с Юлией Тимошенко?

– Ні.

– Почему?

– Вона політик, а не воїн.

– Есть какое-то место на земле, куда вы мечтаете попасть?

– Так, напевно, туди, де немає людей.

– Три вещи, которые вы сделаете в этом году и от которых не отступите?

– Є такі речі, але сказати не можу. Це те, що ви будете бачити. Я не забобонна, але не розкриваю стратегічних планів операцій.

 

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *