Подписка на журнал
Лейла Мамедова1

Лейла Мамедова: Не варто вважати нерозумним того, хто тебе слухає або читає


Текст: Тетяна Сащук. Фото: Олексій Кондаков 

«Від спортивної журналістики до інформаційної аналітики» – так стисло можна описати телевізійний життєпис ведучої, яка навіть не мріяла нею стати. Про доленосні випадковості, порятунок від професійного вигоряння та користь і шкоду екранного образу – у нашій розмові з харизматичною Лейлою Мамедовою, яка понад рік модерує токінг-студії «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK. 

Лейла Мамедова1

Ви не приховуєте, що не мріяли працювати в журналістиці. Як так сталося, що нині ви відома телеведуча?
– Успіхи часто бувають наслідком не великих задумів, а простої випадковості. Так сталось і зі мною. Свого часу я не вступила на факультет романо-германської філології й того ж дня віддала документи на спеціалізацію «диктор і ведучий ТБ». Попри це мрія бути ведучою в мені так і не зродилась. Я тягнулася до театральних лаштунків. Для мене було за честь, що мене вчили правильно говорити, читати, «ролювати» великі майстри, як-от Раїса Недашківська, Олександр Шулаков, Людмила Дементьєва. Вдячна долі, що тоді сталися знайомства з геніальними Богданом Ступкою, Юрієм Іллєнком, Адою Роговцевою… Через три роки навчання в моєму житті з’явилася журналістика. Після закінчення вишу до мого приходу на телебачення минуло шість років, під час яких були і робота в прес-службі, й парламентські вибори, і Помаранчева революція. Були й різні зйомки в рекламі. Єдине – мене завжди «виїдало», що я не на своєму місці. Навесні 2008-го пролунав дзвінок з одного телеканалу: «Лейло, проводимо кастинги ведучих, не хочеш прийти?» Та чому б не прийти, подумала я. Через тиждень я вже вела новини спорту в прямому ефірі. А через місяць закохалася в професію тележурналіста.

Починали зі спортивних новин. Добре знаєтесь на спорті? Можливо, є затятою вболівальницею?
– Коли починала, мало що знала в професійному спорті. Перший тиждень ефірів тоді, в 2008-му, не забуду ніколи. Купа помилок у назвах команд, в іменах і прізвищах. Тоді якраз була англійська Прем’єр-ліга. Як тільки не називала команди Туманного Альбіону. Боже, мені було так соромно. Потім зрозуміла: так діло не піде, і почала приїжджати на ранковий ефір за дві години. Через місяць у мене від зубів відлітали всі новини спорту. А в серпні 2008-го були Олімпійські ігри в Пекіні. І ми всієї спортивною редакцією робили проект з НОК. Тоді я знімала цикл програм про наших Романа Гонтюка, Василя Ломаченка, Ольгу Харлан. Пам’ятаю, як зустрічала їх в аеропорту після повернення з Китаю. Я так пишалась нашими спортсменами! Нині і сама активно займаюся спортом, і вболіваю за наших на змаганнях різного рівня.

Перехід від спортивної тематики до політики й аналітики у професійній сфері – річ непроста, треба бути неабияк обізнаним. Як готувалися до перших інформаційно-аналітичних ефірів?
– І тут знову все відбулося так швидко, що в мене не було часу на роздуми. Паралельно з тим, як я з 2009-го щоранку говорила з екранів: «Доброго ранку, Україно!», мене долучили до зйомок інтерв’ю з українськими політиками. Тоді до кожного інтерв’ю готувалася годинами. Читала купу інформації про спікера, виписувала питання і тези. Допомагав попередній досвід роботи в прес-службі. Та головне – це копітка робота й нестримна жага розібратися в темах, які важко мені давались. Зокрема, економічний напрямок. Пам’ятаю, як під час запису інтерв’ю з тодішнім віце-прем’єр-міністром він мене запитав, чи не вчилась я в податковій академії. Тож робота над собою – головна запорука успіху в професії.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що хотіли б вести дитячий проект. Яким би мав бути цей проект? Щось таке плануєте на майбутнє?
– І колись я таки буду ведучою дитячого проекту – пізнавально-розважальної програми. Розваги – це добре. А знання – це пріоритет. Якщо це поєднати, вийде класна телеробота.

Був момент, коли ви хотіли піти з телебачення. Чому? Такі думки більше не з’являються?
– Через вісім років роботи на телебаченні в мене почалось професійне вигоряння. Думаю, цьому є пояснення. У 2011-му я почала вести проект, який полюбила з перших ефірів. Проект, в якому ми допомагали глядачам у медичній, юридичній, соціальній сферах. Щодня – по три-чотири години в прямому ефірі. Спілкування з гостями на різні теми. Дзвінки глядачів без упину, які знаходили мене і поза ефіром. І так п’ять років поспіль. У якийсь момент я відчула, що треба зупинитися. Нині таких думок не виникає, але я усвідомлюю, що все може бути в житті.

Лейла Мамедова в прямому ефірі й поза телестудією – це одна й та сама людина?
– Гості в студії поза ефіром мене часто питають: «А ви в житті така ж, як в ефірі, – сувора і серйозна?» Я собі сама відповідаю, що, якби я завжди була така, як в ефірі, то, напевно, вже з глузду з’їхала б. У професії я одна, в житті – буваю різною. Щасливою, творю і живу.

Ваш екранний образ красивої жінки у житті швидше плюс чи мінус?
– Не плюс і не мінус. Ви ж самі сказали, «екранний образ». Після ефіру я виходжу з образу і вперед — або відпочивати, або насичуватись новими знаннями. А образ – це доповнення.

Тоді що у вашому характері заважає вам у професії? А без якої риси не уявляєте справжнього журналіста, інтерв’юера?
– Раніше, на початку кар’єри, заважала емоційність, гаряча татова кров давалася взнаки. На зміну емоційності прийшла надмірна емпатичність, яка часом дуже заважає в роботі. Хоча здатність відчувати іншого має бути. Головне – у межах. Уміння слухати, вчасно «бити» словом, щохвилини нові знання – таким, як на мене, є справжній журналіст.

Як відновлюєтеся після виснажливих ефірів?
– О! Я це люблю! Спорт, танці, вивчення незнаного, незнайомих слів з нових книжок. Ось тільки послухайте: «Куступеляни ранньої осені». Здогадайтесь, про які квіти пише Василь Шкляр? У мене є правило – щонайменше для себе на день: п’ять кілометрів бігу, 70 сторінок нової книжки, півтори години вивчення іноземної мови. Останнім часом ще отримую величезне задоволення, коли читаю лекції студентам.

Чим, на вашу думку, найбільше грішать українські медіа? І чи є від цього порятунок?
– В Україні сьогодні багато питань до ЗМІ. І ці докори переважно виправдані. Адже часто заголовки підмінюють зміст. Щодня відбувається трансляція меседжів з неперевіреними фактами. Гонитва за гарячим і формування у суспільства неправильного «фокусу». Можна довго ще перелічувати вади наших ЗМІ. Чи є порятунок? Звичайно.

В журналістиці, як і в будь-якій іншій професії, головне не зупинятися, зростати професійно, аналізувати і перевіряти факти.

Знання – завжди на першому місці! І ще одне, найважливіше – не варто вважати нерозумним того, хто тебе слухає або читає!

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *