Подписка на журнал
tema

Безпека життєдіяльності


Текст: Мыкола Воськало. Иллюстрация: Кристина Ерёмина. 

tema

Жити вообше дуже небезпечно. Всякі пакості підстерігають нас з самого глибокого дєтства. Однак холодний горшок і манка з комочками в дитячому садіку, клякса в прописі і двійка з поведінки в школі, похмілля перед екзаменом і нестача грошей на пиво (закреслено) обід в інституті – це, канєшно, неприємно, але не опасно. Ну хіба що трохи для здоров’я. Ну і за двойку тато міг врізать і ремньом.

Зато, коли ми лазили по кришах, підвалах і строітєльних котлованах, робили бомби з селітри і карбіду, який крали у зварювальників, чи купались в запрєщонних для цього місцях, – ми ніколи не думали, шо це небезпечно. Нє, ну тато з мамою і остальні старші родствєннікі нам про це говорили, але хіба ж вони знають, як круто вилізти на самий вершечок самої високої в саду груші? Це ж зовсім не опасно, а зовсім наоборот – дуже легко. От попробуйте самі.

Організм вимагає адреналіну. Опять же колєктів кругом – ти ж не можеш бути слабаком. Тато завжди казав: як хлопці будуть з даху стрибати, ти теж стрибнеш? Він, єстєствєнно, думав, шо це убойний аргумент, але ти йшов і пригав. Ну, не з криші, а з вікна другого поверху. Бо якшо друзі у дворі засміють, то шо тоді – гуляти з татом за ручку?

З віком тяга до адреналіну може стати сильнішою. Понятно, шо не у всіх. Дехто, перебісившись у школі-інституті, остєпєняєтся і стає поважним членом суспільства, вдягає галстук і спінжак і ходить в контору на дев’яту годину ранку. Із екстріму – максімум футбол (по телевізору) і пиво з такими ж, як він. Інший може тоже ходити в діловому костюмі на роботу, але при цьому любить небезпечно проводити вільне від роботи врем’я.

При цьому він не думає, що, спускаючись з горочки наклоном в 70 градусів на лижах чи дошці, можна поламать руку-ногу чи, пірнаючи з аквалангом десь в тьоплих восточних морях, потєрять ту ж руку-ногу в поєдінку з голодною акулою.

При стрибку з парашутом собствєнно парашут може не розкритись, на полюванні тебе може пристрілить колега-мисливець (спросіть в Кушнарьова), на зимовій рибалці, нєсмотря на візуальну протилежність її екстремальним відам развлєчєній, можна безповоротно провалитись під льод. А вже катання на спортивному мотоциклі – так це вообше самоубійство практично зі стопроцентним КПД.

Але коли ця тяга до екстріму проходить (у мене, напримір, пройшла в 35), то хочеться просто спокійної жизні. І тут починається проблема – де ж знайти це саме спокойствіє?

В Україні його немає точно. Війна до столиці ще не дійшла, але ріст уровня прєступності уже не прикрити ніякими фіговими листками. Вулицями безнаказанно ганяють на джипах мажори-епілєптіки, народні депутати розмахують пістолєтами, оце недавно задєржаний в ДТП слєгка п’яний мужичок просто висунув у вікно автомат Калашнікова. Гранати в будинках і на вулицях взриваються регулярно, тіки встигай привозити з зони АТО. Машини крадуть, повертають і опять крадуть. Квартири чистять серед білого дня. Це не Сицилія і не Чикаго 20-х років, це столиця України.

А як відкриєш читать новості чи увімкнеш телевізор, такий мрак і безнадьога накатує, шо хоть біжи і купуй місце на кладбіщі.

Можна, канєшно, зібрать в котомку пару доларів, смєну бєлья і теплі носки, купить білєт і поїхати звідси. Напрімєр, в Париж. Ой, підождіть, там же взривають, стріляють і захватують заложніків. У Брюсселі – столиці Євросоюзу навєрняка має бути спокійно. Но нєт – бомби рвуться прямо в метро і аеропорту. По гламурній набережній в Ніцці і по берлінському рождєствєнському базарі їздять сумашедші на грузовиках, давлячи безпечних нічого такого не підозріваючих прохожих. Ніхто не гарантує безпеки ніде.

Правда, українці чогось не дуже бояться терактів і вперто хочуть получити безвізовий в’їзд в таку опасну Європу. Та навіть до Туреччини зразу після чи то настоящого, чи фейкового перевороту путьовки розпродавались як гарячі біляші, а ті, шо вже ловили загар на пляжах Анталії, ні за шо не хотіли звідти евакуюватись, хай там хоть самольоти над головою літають.

По-перше, ми всі знаєм, шо даже якщо шось з кимось случається – аварії, тєракти чи якісь природні катаклізми, – то з нами точно нічого такого проізойти не може ніяк.

По-друге, єслі даже шось таке і станеться, то це судьба, карма, воля Божа, рука Кремля, прокляття, вроки і колдовство.

А по-третє, ну даже якшо ти закриєшся вдома на сім замків, запорів і цепочок, то це не гарантує тобі довгих років життя. В Донецьку, навєрно, багато таких було. І сильно їм це помогло?

Потому шо, як казав американський прєзідєнт Рузвєльт, ті, хто відказується від свободи раді тимчасової безопасності, недостоїн ні свободи, ні безопасності.

Амінь.

Подписывайтесь на канал «Публичные люди» в Telegram



  • Публикации по теме

    Новости от партнеров

    Оставить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *